Наверх
Войти на сайт
Регистрация на сайте
Зарегистрироваться
На сайте недоступна
регистрация через Google
Мобильные приложения
AppStore GooglePlay

Григорій, 72 - 24 июля 2008 15:06

Все
Отредактировано:24.07.08 15:07
Сьогодні колега розповіла про свою подругу.
По закінченню вузу (біолог) вона вийшла заміж за дуже гарного, розумного хлопця. К 35 рокам вона зробила дисертацію; двоє дітей росли здоровими; влаштувала і обладнала квартиру. Чоловік залишався так само розумним, цікавим, читав, ходив по виставках. Тільки нічого не досяг в роботі... Та й їй не допомагав.
Кинула.
5 років активно (дуже активна! ) шукала чоловіка в своєму оточенні, але весь час натрапляла на дуже схожих на її першого чоловіка людей.
В 40 років рішучо вийшла заміж (одружила на собі? :) ) за людину без вищої освіти, але справжнього чоловіка! Зараз їй 45. Вони муркотять по телефону. В гостях поводяться так, наче йде медовий місяць.
Побудували дачу. Він постійно живе там (пільгова пенсія), займається господарством, городом, садом. Вона в п'ятницю летить на електричці до нього (машина потрібна йому для поїздок) і ледве повертається в понеділок до ранку!
Нікуди не їздять, весь час разом і на природі - і обоє щасливі, закохані, сповнені життям!

Чому пишу про це? Чи дійсно ми чесно аналізуємо, хто саме нам потрібен? Чи не йдемо за формальними ознаками, з міркувань статусу, загальноприйнятих думок, ЧУЖИХ уявлень про "правильне" життя і "правильну" жінку?
Добавить комментарий Комментарии: 1
lika
lika , года2 августа 2008 20:39
вывод наверно прост- любовь не запрограммировать, а мы плохо понимаем, что нам действительно надо- то есть, самих себя...
Мы используем файлы cookies для улучшения навигации пользователей и сбора сведений о посещаемости сайта. Работая с этим сайтом, вы даете согласие на использование cookies.